Дмитро Макіян
Юрист ADER HABER
Конституцією України прямо та чітко встановлено, що законодавчі рішення приймаються виключно народними депутатами України шляхом голосування, яке має проводитися особисто. Важливість дотримання принципу «персонального голосування» підкреслюється і тим, що результати голосування за будь-яку законодавчу ініціативу можуть бути скасовані при доведенні фактів «кнопкодавства» – оскільки це є прямим порушенням Конституції України. Це не тільки ганебно, але й робить всю законодавчу процедуру непрогнозованою та вразливою до маніпуляцій.
Отже, будь-які спроби народних обранців подолати таке ганебне явище – сигнал позитивний.
Цікаво, що у Київській міській раді подібна система (навіть більш технічно досконала) працює ще з 2015 року. Як це працює? Дуже просто. При голосуванні депутату необхідно пальцем однієї руки затиснути сенсорну кнопку з лівої сторони від екрану системи, а пальцем іншої руки затиснути відповідну кнопку вибору варіанту голосування з правої сторони від екрана системи. Затискати обидві кнопки треба безперервно під час всього процесу голосування за відповідний пункт порядку денного, починаючи за декілька секунд до завершення голосування та повністю впродовж до такого завершення. В іншому випадку голос зарахований не буде. Час, приклад Київради та невдалі спроби багатьох обманути систему (цікаво, що саме спроби обманути систему прийшли першими до свідомості таких багатьох) лише підтвердили ефективність такого простого технічного рішення.
Хто придумав таке просте та ефективне рішення сказати напевно складно, однак це факт, що вперше запропонували використовувати подібну систему ще у 2008 році. Але її запровадження у життя відбулося за принципом «краще пізно, ніж ніколи».
Юристам та багатьом громадянам буде цікаво: а яким чином таке нововведення передбачається Регламентом Верховної Ради України? Відповідь: ніяких змін з цього приводу до Регламенту не вносилися. Тому що за Регламентом і так закріплено, що голосування має проводитися «в такий спосіб, що унеможливлює голосування замість народного депутата іншою особою». У зв’язку із цим внесення змін до Регламенту просто не було необхідним. Нам лише залишається сподіватися, що в майбутньому народним обранцям (можливо наступного скликання…чи через одне…і так далі) не буде здаватися, що минула система голосування «і так нормально працювала». Такі міркування просто до того, що закріплення саме нового способу голосування в межах Регламенту було б достатньо доречним та гарантувало б сталість практики, яка позитивно оцінюється суспільством.
Вірогідність подолання «кнопкодавства» за допомогою нової системи – висока. Точну відповідь покаже час. Це позитивний сигнал, який суспільство сприймає з радістю. Але принагідно нагадати, що в часи восьмого скликання парламенту популярною була практика подання народними депутатами заяв про «не спрацювання» системи голосування та зміну результатів голосування. Вплив таких заяв скоріше політичний, аніж правовий – оскільки юридичних підстав для зміни результатів голосування за такими заявами не існує.
За моїм власним переконанням, у разі, якщо такі заяви з’являться, це більше свідчатиме не про «несправедливість» нової системи, а про бажання сказати «минула і так нормально працювала».