Новини

Законопроєкт про виконавче провадження або «Нова форма для реформи»

26 Червня 2020

Наприкінці травня Кабмін погодив підготовлений Мін’юстом законопроєкт щодо внесення змін до законодавства про виконавче провадження. Погляди активних учасників системи виконання рішень та її користувачів на зміст реформи суттєво різняться, тож ми вирішили розставити всі крапки над «і» та з’ясувати: про що запропоновані новації, нагальна потреба та чим вона зумовлена, потенційні наслідки прийняття законопроєкту та їх (не)відповідність очікуванням приватних виконавців. На всі питання відповів член Комітету АПУ з конкурсного права, адвокат, радник Ader Haber Олексій Соломко.

 Олексію, розпочнемо нашу розмову зі згадки про основного учасника процесу — регулятора. В чому Мін’юст вбачає зміст запропонованої реформи примусового виконання рішень?

— Підготовлений Мін’юстом законопроєкт умовно можна розділити на два суттєвих блоки.

Один стосується внесення змін до процедури примусового виконання рішень, а інший — зміни до організації системи контролю за роботою приватних виконавців.

Якщо під справжньою реформою розуміти новизну та зміну усталених процесів, то саме другий блок змін має її ознаки. Зокрема, запропонований порядок розгляду скарг на дії приватних виконавців та притягнення їх до відповідальності суттєво відрізнятимуться від існуючого порядку та загальноюридичних уявлень про дисциплінарну відповідальність.

Так, якщо раніше оскаржити дії приватного виконавця до Мін’юсту могли лише сторони виконавчого провадження, то в проєкті пропонується надати таку можливість для оскарження будь-якій особі, яка вважає, що дії виконавця можуть порушувати її права. Умовно кажучи, такими особами можуть бути навіть сусіди боржника.

Щодо прийняття скарг на дії державних виконавців, то Мін’юст вирішив залишити дозвіл для подання таких скарг лише учасникам виконавчого провадження. Тобто, боржник має звертатись виключно до суду. Чим пояснити таку дискримінацію у підходах до розгляду скарг, незрозуміло.

Крім того, законопроєктом прямо визначена підстава для притягнення приватного виконавця до відповідальності — порушення інтересів третіх осіб. Вони ж можуть бути визнані такими лише у судовому процесі, про що зазначається в ухвалі суду. Однак хто такі треті особи у виконавчому процесі, залишається загадкою, оскільки такого суб’єкта у виконавчому провадженні просто не існує.

Далі ще цікавіше — строк притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності збільшується від двох місяців до одного року з моменту виявлення дисциплінарного проступку. Тобто, виявивши порушення в діях виконавця, Мін’юст залишає собі можливість не розглядати питання притягнення його до відповідальності протягом року. Будь-який кримінологічний аналіз пропозиції однозначно дасть висновок, що норма містить ознаки корупційного зловживання.

 Чому?

— Виконавцем можна буде легко маніпулювати, періодично нагадуючи йому про загрозу притягнення до відповідальності.

Тим більше, що Мін’юст пропонує встановити для себе дискреційну можливість направлення подання про притягнення виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Ще одна з пропозицій Мін’юсту визначає, що подання про притягнення приватного виконавця до відповідальності направляється з урахуванням обставин вчинення проступку та ступенем вини виконавця. Тобто, якщо Мін’юст вважає, що вина та обставини вчинення проступку заслуговують на направлення подання про притягнення його до відповідальності, тоді подання направляється. Так можна розмірковувати протягом одного року, а потім дійти до висновку, що подання просто не варто ініціювати.

А щодо процедури розгляду подань Мін’юст вирішив максимально утаємничитись — розгляд проходитиме в закритому режимі, обговорення відбуватиметься без участі самого виконавця. Схожого прикладу навіть у кримінальному процесі не знайти!

Але і це ще не все. Під час голосування на засіданні Дисциплінарної комісії приватних виконавців Мін’юст вирішив додати собі зайвий голос. Зокрема, голос головуючого, у разі рівного розподілу голосів, пропонується зробити вирішальним. Нагадаю, що головою Дисциплінарної комісії приватних виконавців за посадою може бути лише Міністр юстиції або один із його заступників.

До речі, така перевага в голосуванні може бути використана і для випадків виправдування «своїх» виконавців. Наприклад, на останньому засіданні Дисциплінарної комісії розглядались матеріали перевірки Мін’юстом приватного виконавця, в яких зазначалося про ймовірне порушення територіальної підвідомчості під час відкриття виконавчого провадження. Однак основне порушення — реєстрація документів іншим приватним виконавцем (кілька приватних виконавців працює в одному офісі) — Мін’юст у своєму поданні чомусь «не помітив».

А для того аби доводи Міністерства виглядали переконливішими, в проєкті пропонується обмежити можливість для судового оскарження рішення про притягнення виконавця до дисциплінарної відповідальності. Фактично, це спроба обмежити юрисдикцію судів щодо розгляду скарг на рішення Мін’юсту. Тут можу лише зазначити про явну суперечність цієї пропозиції Основному Закону.

— Таке враження, ніби суть запропонованих Мін’юстом змін полягає лише у процедурі контролю за роботою приватного виконавця та притягнення його до відповідальності. Та Міністерство анонсує суттєве підвищення рівня виконання рішень. Позитивні пропозиції до самої процедури взагалі є?

— Насправді, ваше враження відповідає істині. Зміни до процесуальної частини стосуються більше технічних питань та суто процедурного вдосконалення окремих процесуальних.

— Виокремте «реальні» процесуальні новели.

— По-перше, запроваджується процесуальна можливість обмеження боржника у праві виїзду за кордон самим виконавцем у разі, якщо сума стягнення перевищує 20 мінімальних зарплат (трохи більше 90 тис. грн), або у разі невиконання рішення зобов’язального характеру.

В інших випадках обмеження встановлюється судом. Також встановлюється обмеження у праві виїзду за кордон для керівників підприємств-боржників. Проте таке обмеження буде встановлюватися судом.

Особисто моя думка — пропозиція Мін’юсту про згадане повноваження для виконавців може не набрати необхідної підтримки серед депутатів. Тим більше, що запропонована процедура обмеження містить чимало корупційних ризиків — постанову виконавця про обмеження у праві виїзду за кордон має затверджувати місцевий керівник органу виконавчої служби. При цьому проєктом передбачається, що приватні виконавці також мають звертатися до нього для затвердження своїх постанов. З такими повноваженнями посада начальника місцевої виконавчої служби за своїм авторитетом може стати другою після посади голови місцевого суду.

По-друге, у проєкті пропонується ліквідація інституту добровільної реалізації майна. Йдеться про випадки, коли стягувач та боржник на стадії виконання можуть узгодити реалізацію майна не через СЕТАМ.

Для всіх очевидно, що наявність такого інституту суттєво підриває монополію СЕТАМу на реалізацію майна та впливає на його прибутки. Так, реалізуючи майно поза СЕТАМом, учасники виконавчого провадження заощаджують 5% вартості майна та свій дорогоцінний час. Оскільки наразі СЕТАМ повернуто у сферу управління Мін’юсту, поява такої пропозиції взагалі не дивує.

Та найбільш відчутна зміна у процедурі виконання стосується зведених виконавчих проваджень. Про це вже багато говорилося та писалося, тому повторюватися за своїми колегами не буду. Лише зауважу, що реалізація запропонованого Мін’юстом варіанту просто заблокує виконання 70% рішень.

Також на собі відчують зміни мами та діти за рішеннями про стягнення аліментів — у проєкті пропонується скасувати поняття «злісне ухилення від сплати аліментів».

З гумором можна сприйняти таку пропозицію:

У постановах про стягнення штрафів за адмінправопорушення, які виносяться на місці вчинення порушення або без участі особи, можна не зазначати реєстраційний номер облікової картки платника податків (номер паспорта). Фактично це означає, що особа правопорушника не встановлюватиметься — можна назвати будь-яке прізвище, дату народження та місце проживання, і нехай виконавець шукає міфічного боржника.

А справжній гумор почнеться, коли правопорушник, під час складення протоколу, назветься прізвищем одного з керівників Мін’юсту — розробників законопроекту. Тим більше, що дата народження керівництва відома та доступна навіть у «Вікіпедії».

  На вашу думку, що хотіли б побачити у законопроєкті приватні виконавці?

— Минулого року Комітет АПУ з конкурсного права вже презентував нову редакцію ЗУ «Про виконавче провадження». Ця редакція саме враховувала напрацьовані приватними виконавцями ідеї щодо розвитку системи примусового виконання.

Основна ідея — спрощення документарної частини процедури примусового виконання. Вона відновлювала баланс у статусах приватного та державного виконавця, а також підводила модель організації виконавця до європейських стандартів.

Зокрема, це стосувалося закріплення відповідного статусу та надання спеціальних повноважень помічнику приватного виконавця. На сьогодні помічник приватного виконавця може лише відкривати двері офісу та відповідати на дзвінки. Якщо ж по суті — він має готувати процесуальні документи та від імені виконавця брати участь у проведенні виконавчих дій.

Так, змінюється формат роботи офісу приватного виконавця. Сьогодні приватний виконавець обмежений у можливості приймати таку кількість виконавчих документів, яку фізично може опрацювати. Надання відповідних повноважень помічникові значно збільшить кількість рішень, які зможе виконувати фахівець.

Мін’юстівський законопроєкт ці питання оминув десятою дорогою — мабуть, залишається почуття боязні конкурента. Бо весь бізнес нині пішов до приватних виконавців.

 Бізнес  що в законопроєкті хотів би бачити він? Наскільки його бачення корелюється із запропонованими новаціями?

— Коли ми говоримо про бізнес і виконавче провадження, то здебільшого розуміємо стягувачів, які прагнуть швидко та ефективно виконати рішення суду. Власне, для бізнесу не є принциповим виконувач: мовляв, це державний чи приватний виконавець. Головне, щоби був позитивний результат.

Поки що очікування бізнесу виправдовують лише приватні виконавці. Тому і в законопроєкті очікувалося на зміцнення саме цієї інституції та розширення повноважень. Особливо це стосувалося питань надання повноважень для приватних виконавців виконувати рішення щодо державних та комунальних підприємств, розширення оперативних можливостей виконавців.

Крім того, частина бізнесу, яка представлена боржниками, також зацікавлена у забезпеченні ефективного виконання без суттєвих втрат для власної операційної діяльності. Найболючішим питанням у цій сфері залишається фактичне блокування всіх рахунків та майна підприємства на суму, що значно перевищує стягнення. А далі всіх лякає тривала процедура зняття арештів після фактичного виконання рішення.

Цю проблему, наприклад, міг би вирішити електронний арешт (на прикладі литовської системи, про яку неодноразово вже розповідав Андрій Авторгов). Однак запропонований Міністерством проєкт містить лише одну фразу: «автоматизована система виконавчого провадження забезпечуватиме автоматизований арешт коштів боржника». В якій формі — залишається на розсуд Мін’юсту. До речі, на сьогодні вже існує автоматизований арешт у справах про стягнення аліментів. Правда, тільки віртуально.

Одним словом, представників бізнесу законопроєкт вже розчарував.

— Врешті, запропоновані новації задовольняють когось, крім Мін’юсту, який є розробником законопроєкту?

— Поки таким «беніфіціаром» ідей Мін’юсту залишається лише боржник. Адже прогноз реалізації норм проєкту однозначно свідчить про зменшення можливостей для виконання судових рішень приватними виконавцями. Щодо роботи державних виконавців, вірогідніше за все, рівень виконання залишиться на тому ж рівні — передумов для росту просто немає.

Хоча статус боржника у виконавчому провадженні повинен зумовлюватись певною системою гарантій його прав як сторони виконавчого провадження. Боржник у виконавчому провадженні не має бути «вигнанцем» суспільства, як іноді його хочуть представити. І не треба порівнювати виконавче провадження з кримінальним процесом, за яким відбувається фізичне переслідування боржника.

Насправді ж, закон має створювати, в першу чергу, економічні передумови для того, щоби «невиконання» рішень суду було просто не вигідним для боржника. До речі, саме цієї мети ми з Комітетом АПУ з конкурсного права намагались досягти у згаданому законопроєкті.

У підсумку я зазначу, що забезпечення ефективної та зрозумілої процедури виконання судових рішень має фундаментальне значення для економіки та безпеки держави. Про це вже не перший рік намагаються донести до свідомості українських посадовців експерти Ради Європи, представники європейського бізнесу.

Оскільки наразі Україна вже більш інтегрована у європейський простір, є надія, що розвиток системи примусового виконання рішень в Україні відбуватиметься за допомогою та відповідно до загальноєвропейських стандартів.

Ще новини
Кредиторам важко отримати інформацію щодо боржників – фізичних осіб
Іпотечний мораторій: чому його продовження важливе для українців
WORLD TAX 2021: Податкова практика ADER HABER визнана однією з найкращих